60 хвилин у черзі до стоматолога: ігри для двох дітей, для яких не потрібно нічого, крім вас
Практичний план на годину очікування з дітьми 5-7 років у стоматологічному кабінеті — чотири тихі ігри, які працюють без телефона, без роздруківок і не заважають іншим пацієнтам.
Січень, п'ятниця, пів на четверту дня. Ви записали всю родину на щорічний огляд, бо так найрозумніше — прийшли один раз, і всі пройшли. На рецепції кажуть, що перед вами ще двоє. Сідаєте. Старша дитина вже прочитала всі написи на стіні, а молодша сповзла зі стільця і лежить на спині на підлозі. Залишилося п'ятдесят п'ять хвилин.
Звичайна порада тут — «візьміть щось, чим їх відволікти». Розмальовка, книжка, телефон. Проблема в тому, що відволікання діє лише проти нудьги, а в черзі нудьга — друга за величиною складність. Перша — це тіло. Дитина п'яти-шести років не може сидіти нерухомо сорок хвилин — не тому, що погано вихована, а тому, що це фізично неможливо. Розмальовка цього не вирішує: дитина нахиляється, випрямляється, шукає синій олівець, впускає його під стілець чоловіка навпроти, повзе його підняти. Ви відволікли її увагу, але її тіло досі кружляє по кімнаті.
Ігри нижче підібрані за іншим критерієм: дитина сидить на стільці, руки зайняті або нерухомі, голос тихий, а увага прикута до чогось, що не вичерпується за три хвилини. Розраховані на дітей 5-7 років — вік, коли дитина вже розуміє правило, але ще не вміє мовчки чекати.
Чому черга до лікаря складніша за чергу в магазині
У магазині черга рухається. Ви бачите, як людей перед вами стає менше, і це вже само по собі інформація — дитина відчуває, що щось відбувається. У черзі до стоматолога двері відчиняються з непередбачуваними інтервалами, а між ними нічого не змінюється. Немає «вікна» в процес. Для маленької дитини це схоже на очікування чогось, що, можливо, ніколи не настане.
Тому перше, що варто зробити перед будь-якою грою, — це зробити очікування видимим. Запитайте на рецепції, скільки людей перед вами, і назвіть число вголос: «Двоє. Коли з тих дверей вийдуть двоє людей, настане наша черга». Потім дайте кожній дитині по дві речі — камінці, ґудзики, дві серветки, складені вчетверо. Щоразу, коли хтось виходить, дитина відкладає одну штучку. Дрібниця, але вона змінює тон усієї години: дитина вже не чекає безкінечно, а рахує.
Тихий детектив
Вам нічого не потрібно — тільки кімната, в якій ви перебуваєте. Гра триває 10-15 хвилин і підходить для дітей від 5 до 7 років. Один з батьків обирає предмет, який видно з місця дитини: годинник, дверну ручку, синю табличку, рослину в кутку. Не називає його. Дитина ставить запитання, на які можна відповісти лише «так» або «ні», і має говорити пошепки — це частина правила, і діти сприймають його легше, ніж можна очікувати, бо шепіт тут частина гри, а не заборона. Реальні запитання в цьому віці звучать так: «Це дерев'яне?», «Це можна торкнутися рукою?», «На ньому є літери?». Якщо дитина застрягла, підкажіть навідним запитанням — «Запитай, чи це вгорі, чи внизу». Потім міняєтеся ролями, і предмет обирає дитина, а запитуєте ви. Вважайте, що вийшло, якщо дитина поставила щонайменше п'ять запитань, перш ніж вгадати, і весь цей час просиділа на стільці. Якщо у вас двоє дітей, нехай предмет обирає старша — молодшій краще вдається запитувати, ніж придумувати.
Пальці розповідають
Єдине, що потрібно, — ваші руки і трохи терпіння на перші дві хвилини. Триває 8-10 хвилин, підходить для 5-7 років і рятує саме тоді, коли дитина вже не витримує сидіти прямо. Візьміть руку дитини долонею догори і повільно намалюйте пальцем на її долоні одну літеру або просту фігурку — коло, хрестик, хвильку, літеру О. Дитина має вгадати, що ви намалювали, не дивлячись. Потім її черга малювати на вашій долоні. Спрацьовує з двох причин: вимагає повної тиші, щоб дитина зосередилася, і дає фізичний контакт, який знімає напругу перед кабінетом. Для старших у групі перейдіть на короткі слова з трьох літер. Вважайте, що вдалося, якщо дитина вгадала щонайменше три фігури поспіль і сама попросила ще одне коло. Якщо в цей момент дитина відсторонюється від дотику, зупиніться — іноді перед оглядом їй просто не хочеться, щоб її торкалися.
Дві гри на той момент, коли перша вже не діє
- Історія по одному реченню: починаєте з «Одного дня кінь зайшов у ліфт», і кожен додає рівно по одному реченню. Правило «одне речення» важливе — інакше старша дитина захопить усю історію. Якщо ви в громадському місці і не хочете, щоб вас чули, грайте пошепки — це лише робить гру смішнішою.
- Заборонене слово: обираєте слово, яке не можна вимовляти протягом наступних десяти хвилин — наприклад «так» або «зуб». Хто його скаже, втрачає бал. Гра тиха, вимагає уваги до власного мовлення і напрочуд добре працює саме із семирічними.
- Рахунок машин за вікном: якщо в кабінеті очікування є вікно на вулицю, кожна дитина обирає собі колір авто і рахує. У січні вулиці заповнені, тож сірий і білий рахуються надто швидко — дайте рідкісніші кольори, щоб гра не закінчилася за дві хвилини.
- Хто перший кліпне: дивитеся одне одному в очі і не кліпаєте. Триває тридцять секунд, але викликає сміх і повторюється разів десять. Використовуйте як заповнювач між іншими іграми, а не як основну.
Найпоширеніша помилка: телефон як перший, а не останній хід
Це зрозуміло — сідаєте, дитина починає крутитися, ви дістаєте телефон, і настає тиша. Проблема в тому, що буде далі. Після двадцяти хвилин екрана дитина заходить у кабінет із концентрацією, яку важко перервати, і дорослому доводиться зривати її силою — саме перед процедурою, яка й так її тривожить. Ви забираєте телефон у найневдалішу секунду за весь день. Скандал, який чують інші батьки в черзі, майже ніколи не про стоматолога — він про відібраний екран.
Якщо все ж плануєте користуватися телефоном, поміняйте порядок: спочатку ігри, поки в дитини є ресурс, а екран — лише в останні десять хвилин, як щось, що природно закінчиться, коли вас покличуть за іменем. Ще краще — увімкніть те, що дивитиметеся разом, а не наодинці. Так легше зупинитися.
Друга поширена помилка: обіцянки на кшталт «якщо будеш слухняним, куплю тобі щось». З двома дітьми в черзі це одразу перетворюється на торги — хто наскільки був слухняним, чому іншому дали більше. Якщо хочете відзначити день, зробіть це заздалегідь і однаково для обох: «Коли закінчимо, зайдемо в кав'ярню по сусідству, і кожен візьме собі щось до 100 гривень». Сказане до того, як ви сіли, — це план. Сказане посеред очікування — це відкуп, і діти це відчувають.
Дитина, яка була чимось зайнята і зупинилася сама, заходить у кабінет спокійно. Дитина, у якої щойно щось відібрали, заходить розлюченою — і це не має нічого спільного зі стоматологом.
Коли у двох дітей різний темперамент
Класична ситуація: семирічній дитині потрібні правила й бали, п'ятирічній — потрібно рухатися. Не намагайтеся втиснути обох в одну гру на всю годину. Краще працює, якщо дати старшій дитині роль ведучого — вона обирає предмет, веде рахунок, стежить за забороненим словом. Відповідальність дає їй заняття, а молодша отримує терплячішого партнера — вас.
І ще одна проста річ: якщо дорослих двоє, нехай один виведе неспокійнішу дитину на п'ять хвилин у коридор або перед вхід. П'ять хвилин ходьби «купують» п'ятнадцять хвилин сидіння. Це не поразка, а розподіл сил.
Що покласти в кишеню перед виходом
- Два маленькі камінці або ґудзики для лічильника очікування — по два на дитину.
- Колода з восьми-десяти карток або фотографій, якщо є; підходять і для розкладання по порядку, і для гри на пам'ять на колінах.
- Вода і щось дуже легке перекусити, що не кришиться, — у черзі вдень голод приходить швидше за нудьгу.
- Нічого, що шумить. Залиште вдома іграшки з кнопками і звуками — у черзі вони працюватимуть проти вас.
Спланована так, ця година не перетворюється на випробування. Ви виходите звідти з дітьми, які були зайняті, а не просто витерпіли, — і наступного січня, коли ви знову скажете «їдемо на огляд», реакція буде іншою.