Казка про маленьке таксі, яке боялося дощу
Тепла казка про жовте таксі на ім'я Тіті, яке тремтить від перших краплин дощу, але дізнається, що повільна їзда та спокійне дихання роблять дорогу безпечною. Тут ви знайдете казку для читання вголос, запитання для розмови та три готові заняття для дітей 4-7 років.
Ця казка написана для читання вголос перед сном або в дитячому садку. Займає близько 7-8 хвилин. Підходить для дітей, які бояться грози, темряви або просто чогось нового - адже головний герой перемагає страх не хоробрістю, а повільним рухом, диханням і допомогою друга. Після казки ви знайдете запитання для розмови та три заняття, які можна зробити того ж дня.
Для читання вголос дитині
На одній вузькій вулиці, між пекарнею і великим каштаном, жило маленьке жовте таксі. Звали його Тіті. Це було найменше таксі в місті - таке маленьке, що коли повз нього проїжджали автобуси, вони обвівали його вітром, і воно похитувалося.
Тіті любило сонячні дні. Любило возити бабусю Марію на ринок і рахувати її кошики: один з помідорами, один з перцем, один зі ще теплим хлібом. Любило возити близнюків Дарину й Митрика до дитячого садка і слухати, як вони сперечаються, хто перший побачив синього пса на розі.
Але щойно небо ставало сірим, Тіті починало тремтіти. Його дзеркальця трусилися. Колеса ніби прилипали до бруківки.
- Не можу - шепотіло Тіті. - Коли йде дощ, вулиця стає слизькою. Стає блискучою. Я не бачу, де вона закінчується.
І залишалося в гаражі, з вимкненими фарами, поки інші машини хлюпали по калюжах.
Одного четверга небо потемніло дуже швидко. Перші краплі затарабанили по даху - тук, тук, тук-тук-тук. Тіті зіщулилося в кутку гаража.
Тоді у двері постукали. Це була пані Віолета, вихователька з садка, з парасолькою, вивернутою вітром навиворіт.
- Тіті, будь ласка. Дарина й Митрик чекають перед садком. Усі інші таксі зайняті.
Серце-мотор Тіті застукотіло тук-тук-тук, точнісінько як дощ.
- Мені страшно - зізналося воно. - Мені справді страшно.
- Знаю - сказала пані Віолета і сіла на сходинку поруч. - Мені теж було страшно від дощу, коли я була маленькою. Хочеш, покажу тобі, що я роблю?
Вона поклала руку на його жовті дверцята.
- По-перше. Вдихаємо повітря, рахуючи до трьох. Один... два... три. Потім видихаємо повільно, ніби дмухаємо на гарячий суп. Давай разом.
Тіті вдихнуло повітря. Видихнуло. Дзеркальця перестали так сильно трястися.
- По-друге - сказала пані Віолета. - Ми не їдемо швидко. Їдемо повільно, як черепаха на колесах. Дощ не любить швидких. Любить повільних.
- А по-третє? - запитало Тіті.
- По-третє: ти не їдеш сам. Я їду з тобою.
І от Тіті виїхало з гаража. Перша калюжа була страшною - плюсь! Вода бризнула аж до вікон. Тіті зупинилося.
- Один... два... три - сказала пані Віолета.
Тіті видихнуло і поїхало далі. Повільно. Як черепаха на колесах.
І тоді Тіті помітило дещо. Його двірники робили: шльоп-шльоп, шльоп-шльоп - точно як пісенька. Вуличні ліхтарі відбивалися в мокрій бруківці і creating довгі золоті смуги. Великий вантажівка проїхала назустріч і підняла хвилю, а Тіті подумало: "Я - човен. Я жовтий човен."
Перед садком Дарина й Митрик стрибали під навісом з капюшонами на головах.
- Тіті приїхало! Тіті приїхало під дощем!
Вони залізли всередину мокрі, пахнучи вологою тканиною і мокрою землею. Митрик приклав долоньку до запітнілого скла і залишив слід від п'яти пальців. Дарина рахувала краплі, що стікали по вікну, і сміялася, бо вони зливалися по дві й ставали однією.
Коли Тіті привезло їх додому, воно повернулося до гаража. Було мокре аж до даху. І вже не тремтіло.
- Страх не зник зовсім - сказало воно пані Віолеті. - Він ще тут, трошки.
- Звісно, що тут - усміхнулася вона. - Але тепер він їде ззаду, на задньому сидінні. А хто керує?
- Я - сказало Тіті.
І увімкнуло фари в сірий післяобідній час.
Запитання для розмови після казки
Ставте два-три запитання, не всі одразу. Дайте дитині час відповісти, навіть якщо мовчання затягнеться - діти цього віку часто думають 10-15 секунд, перш ніж заговорити.
- Які три речі навчила Тіті пані Віолета? (Дихання, повільна їзда, хтось поруч.)
- Чого боялося Тіті - самої води чи того, що погано бачить дорогу?
- Що гарне помітило Тіті, тільки коли вирушило під дощ?
- Що означає "страх їде ззаду, а я керую"?
- А ти чого іноді боїшся? Хто тобі тоді допомагає?
Чому ця казка діє при страхах
Історія навмисно не каже "не бійся" і не робить Тіті безстрашним наприкінці. Діти 4-7 років дуже чутливі до несправедливих обіцянок: якщо ми скажемо "нічого страшного", а їм страшно, вони вирішать, що з ними щось не так. Тому тут страх залишається - просто змінює своє місце.
- Тіті визнає свій страх уголос, а дорослий не применшує його.
- Дається конкретна, повторювана дія: рахунок до трьох і повільний видих.
- Є поступовий, крок за кроком вихід із гаража, а не один великий стрибок.
- Дитина отримує слова, якими можна описати власне відчуття: "у мене трусяться дзеркальця".
Заняття 1: Дихання Тіті (2 хвилини)
Зробіть це один раз у спокійній обстановці - не вперше посеред плачу. Сядьте одне навпроти одного. Скажіть: "Вдихаємо повітря, рахуючи до трьох - один, два, три. Тепер дмухаємо на гарячий суп - довгоооо." Повторіть тричі. Потім дайте дитині пір'їнку, серветку або легкий папірець на долоню: під час повільного видиху він має лише затремтіти, а не відлетіти. Це і є "повільне" дихання. Дайте йому назву в родині - "дихання Тіті" - і використовуйте потім під час грози, перед оглядом у лікаря або на вході до садка.
Заняття 2: Прогулянка під дощем із трьома завданнями
Під час наступного слабкого дощу одягніть дитину в дощовик і гумові чоботи та вийдіть на 10 хвилин із трьома конкретними завданнями, як у казці: 1) знайдіть калюжу, в якій щось відбивається (ліхтар, дерево, вікно); 2) послухайте три різні звуки дощу - по парасольці, по металевій кришці, по листі; 3) знайдіть одне місце, яке залишається сухим (під навісом, під великим деревом, під балконом). Мета не в тому, щоб "не боятися", а в тому, щоб перевести увагу зі страху на відкриття. Поверніться додому, витріться і випийте щось тепле - завершення пригоди важливе не менше за початок.
Заняття 3: Зробіть таксі та дощ самі
Виріжте жовтий прямокутник із картону, приклейте дві кришечки від пляшок замість коліс і намалюйте фари. На окремому синьому аркуші намалюйте дощ олівцем. Тепер грайте: дитина везе таксі по столу, а ви легенько постукуєте пальцями по стільниці - це дощ. Коли дитина скаже "стоп", зупиняються всі - і дощ, і таксі. Потім разом рахуйте до трьох і продовжуйте повільно. Так дитина керує дощем, а не навпаки. Пограйте два-три рази і поміняйтеся ролями.
Невеликі поради для батьків
- Якщо дитина просить казку знову й знову - читайте її. Повторення - це те, як у цьому віці засвоюється нова поведінка.
- Не пропускайте частину, де Тіті каже "Мені страшно". Саме вона дає дитині дозвіл сказати те саме про себе.
- Використовуйте ім'я Тіті як короткий сигнал: "Давай дихати, як Тіті" працює краще за довге пояснення в момент паніки.
- Якщо страх пов'язаний із грозою, а не з дощем, додайте одне речення під час читання: і Тіті почуло гучний гуркіт, але то був лише шум хмар, які зіштовхуються.
- Хваліть конкретну дію, а не характер: "Ти вдихнуло повітря і порахувало до трьох" замість "Ти дуже сміливе".
Приємного читання - і нехай наступний дощ у вашому домі звучить трохи більше як шльоп-шльоп і трохи менше як щось страшне.