Як навчити дитину ділитися: казка про мартеничку, яка не хотіла, щоб її дарували
Казка для дітей 5-7 років про те, як важко ділитися: біло-червоний оберіг із болгарського звичаю першого березня вчепився за зап'ястя і не хотів відпускати. Плюс прості батьківські прийоми з нашого редакційного досвіду (це не поради психолога чи іншого фахівця) і дві гри, з якими дитина потренується ділитися без примусу.
Перш ніж почати, кілька слів про саму мартеничку. Це болгарський і македонський звичай: першого березня люди дарують одне одному сплетені з білої та червоної нитки мартенички – на здоров'я і щастя, – а носять їх, доки не побачать лелеку або квітуче дерево. За переказом, приносить мартенички казкова Баба Марта. В Україні такої традиції немає, тож казку можна розповідати як історію з сусідньої країни – і саме тому вона добре працює: подарунок, який приходить здалеку, легше розглядати спокійно. Отже. Баба Марта ткала цілу ніч. Під ранок на її столі лежало сто одна мартеничка – всі однакові, з білою і червоною ниточкою і з маленькою китичкою. Тільки одна мартеничка зіщулилася найнижче і мовчала. Звали її Мартинка, і вона думала про своє.
– Ну ж бо, вставай – сказала Баба Марта. – Сьогодні я подарую тебе одній дитині. – Не хочу – сказала Мартинка. – Тут мені тепло. Якщо ти мене подаруєш, я вже не буду твоєю. Баба Марта засміялася тим сміхом, що схожий на вітер у димарі, і мовила: – Якраз навпаки. Якщо я тебе подарую, ти станеш багатьма людьми.
Мартинка не повірила. Стиснулася в клубочок і забилася в найтемніший куток кошика – маленька мартеничка, яка не хотіла, щоб її дарували. Але Баба Марта – жінка вперта. Взяла кошик і пішла містом.
Що сталося, коли мартеничку все ж таки пов'язали на зап'ястя
На одній лавці сиділа дівчинка на ім'я Дора. Баба Марта непомітно пов'язала мартеничку Мартинку їй на зап'ястя і пішла. Мартинка збиралася дутися цілий місяць. Але сталося інше.
Дора показала її братові. Брат показав бабусі. Бабуся розповіла, як у дитинстві прив'язувала мартенички до ручки відра з водою. Якийсь хлопчик із сусіднього під'їзду спитав, звідки вона, і зробив собі таку саму мартеничку. Потім настав теплий день, Дора побачила лелеку над будинком і – як велить звичай – прив'язала Мартинку до гілки айви у дворі. Гілка була гола, а мартеничка – біло-червона. І весь квітень кожен, хто проходив там, підводив голову.
Увечері Мартинка згадала, що казала їй Баба Марта. Вона не стала меншою. Вона стала однією дівчинкою, одним братом, однією бабусею, одним хлопчиком із сусіднього під'їзду і цілою айвою.
Чому дитина не хоче ділитися іграшкою – і чому "не будь жадібним" не допомагає
Далі – не рецепт від фахівця (ні психолога, ні педагога), а прості прийоми, які ми в редакції зібрали з батьківського досвіду й перевірили вдома. У казці мартеничка Мартинка боїться саме того, чого боїться дитина, коли їй кажуть "дай погратися": що віддане більше не повернеться. Приблизно між чотирма і сімома роками (кожна дитина розвивається у своєму темпі) для малечі дуже важливо, що річ – саме її, а на слово "ненадовго" вона ще не спирається: у неї немає досвіду, який показав би, що іграшка справді повернеться. Тому, найчастіше, коли ми кажемо "дай дитині погратися", вона чує "втрать це назавжди". Її реакція – зазвичай не поганий характер, а страх втрати.
Звідси й найпоширеніша помилка дорослих, коли вони намагаються навчити дитину ділитися.
Часта помилка, яка заважає навчити дитину ділитися: соромити її перед іншими
"Тобі не соромно, поглянь, як усі на тебе дивляться" – сказано перед трьома іншими дітьми і двома мамами. У цю мить дитина не думає про те, щоб поділитися. Вона думає про власний сором і про те, що іграшка стала їй ще дорожчою, бо вона її захищала. Наступного разу вона сховає її заздалегідь. Тобто ми досягаємо прямо протилежного: навчили її ховати, а не давати.
Працює інше – зробити повернення видимим. Не "віддай", а "дай ненадовго, і отримаєш назад". Не "будь щедрим", а "полічимо до двадцяти, і потім твоя черга". Дитина має побачити на власні очі, що віддане повертається – хоч мартеничка, хоч улюблена іграшка. Три-чотири рази. Тільки тоді слово "поділися" почне щось означати.
- Замість "не будь жадібним": "Ця – твоя. Яку з інших ти можеш дати на п'ять хвилин?"
- Замість "віддай йому негайно": "Ти рахуєш до двадцяти, потім він рахує до двадцяти."
- Замість "він гість, поступися": "Обери три іграшки, якими сьогодні не ділимося. Решта – для всіх."
- Замість "як тобі не соромно": "Бачу, що тобі важко. Залишмо її на столі, поки ти вирішиш."
Мартеничка, що подорожує
Зробіть три-чотири мартенички з білої та червоної бавовняної пряжі – так, як їх плетуть у Болгарії. Підійде будь-яка пряжа, яка вже є вдома: вистачить по невеликому клубку кожного кольору. Першу мартеничку дитина в'яже собі, решту кладе на тарілочку на столі. Протягом дня кожен із родини в'яже одну мартеничку на когось іншого і вголос каже кому. Увечері порахуйте, скільки зап'ясть із мартеничками. Малеча побачить, що з трьох ниточок вийшло п'ять усмішок. Матеріали: біла й червона пряжа, ножиці, тарілочка. Час: 20 хвилин на в'язання плюс один вечір на підрахунок. Вік: 5-7 років, з допомогою дорослого при скручуванні. Вдалося, якщо дитина сама запропонує, кому подарувати наступну мартеничку – без підказки.
Коробка на позичання і пісочний годинник
Візьміть коробку з-під взуття і наклейте зверху велику червону крапку. Дитина сама обирає, які іграшки туди кладе – це ті, якими вона ділиться. Все, що залишається зовні, недоторканне, і ніхто його не чіпає, включно з дорослими. Коли приходить дитина в гості, дістаєте коробку і перевертаєте пісочний годинник або таймер на телефоні: п'ять хвилин грає гість, п'ять хвилин – господар. Матеріали: коробка, червоний стікер або маркер, пісочний годинник (або таймер). Час: 15 хвилин на підготовку, потім використовується щоразу, коли приходять гості. Вік: 5-7 років. Вдалося, якщо після третього візиту гостей дитина сама принесе коробку до дверей, ще до вашого нагадування.
Як розповісти цю казку про вміння ділитися, щоб вона запам'яталася
Почніть з одного речення про звичай: "У Болгарії першого березня дарують одне одному біло-червоні нитки на щастя, і називають їх мартенички. Ось історія однієї такої мартенички." Далі зупиніться саме на місці, де Мартинка забивається в темний куток, і запитайте: "А ти що б їй сказав?" Відповідь дитини покаже, де саме її страх. Одні кажуть "нехай залишається в кошику", інші – "я б її взяв". Обидві відповіді – гарний початок розмови. Потім продовжуйте.
І ще одне – не закінчуйте повчанням. Якщо скажете "бачиш, ось так треба ділитися", казка перетвориться на докір, і дитина перестане її просити. Краще завершіть питанням: "Скількома людьми стала наша мартеничка?" Нехай порахує.
Якщо я тебе подарую, ти не станеш меншою. Ти станеш багатьма людьми.
Три речі, які дитина забирає з казки про мартеничку
- Речення, яке вона може сказати сама: "Даю тобі це ненадовго, потім заберу назад."
- Право мати три речі, якими вона не ділиться ні з ким – і це нормально.
- Уявлення про те, що подарунок, коли ним ділишся, множиться, а не зникає.
Першого березня, коли в Болгарії настає день Баби Марти, пов'яжіть одну мартеничку й собі. Діти більше рахуються з тим, що ми робимо, ніж з тим, що їм пояснюємо.