Кишенькові гроші дитини: донька витратила дві євро за 5 хвилин — ось що ми зробили далі
Порадник для батьків дітей 6-9 років: монети в кишені не вчать самі по собі. Казка про Мілу, дві євро та порося-скарбничку, яку ви зможете переказати ввечері, — і проста схема «2-1-1». Історія Міли — збірна й трохи прикрашена, а поради тут не рецепт, а один із можливих підходів.
Ця історія — з наших вечірніх розмов, і, як усі сімейні історії, вона трохи прикрашена. Міла вийшла з магазину з порожніми руками. Тобто не зовсім порожніми – у правій руці вона тримала целофановий пакетик із шістьма наліпками-єдинорогами, а в лівій – нічого. Дві євро, які подарувала бабуся в п'ятницю, закінчилися. П'ять хвилин. Стільки вони протрималися.
Дорогою додому вона мовчала. Потім сказала фразу, яку, мабуть, чув майже кожен батько: «Мамо, даси мені ще дві?» І ось тут настає момент, коли багато хто з нас здається – бо неприємно дивитися на розчаровану дитину, а дві євро – це лише дві євро. Тільки саме це «ще дві» здатне стерти весь урок, який щойно стався сам собою.
Чому швидко витрачені монети – це не помилка, а часто найкорисніший день місяця
Шестирічній дитині слово «бюджет» зазвичай мало про що говорить. Зате вона добре розуміє відчуття порожньої руки. Поки монети лежать у кишені, вони залишаються абстракцією: блискучі кружечки, які в мами якимось чином завжди є. У ту секунду, коли їх немає, а наліпки вже не такі й цікаві, дитина може вперше пов'язати дві речі: я обрала це – отже, не маю того.
Якщо одразу поповнити порожню кишеню, цей зв'язок часто слабшає. Дитина може засвоїти інше правило, набагато простіше: коли гроші закінчуються, з'являються нові. І, за нашим досвідом, це правило працює роками – аж поки не перестає працювати в набагато незручніший момент.
Часто дитину вчать не гроші. Її вчить пауза між однією монеткою та наступною.
Казка про порося-скарбничку – розкажіть її ввечері
Того самого вечора я вигадала Мілі історію – вона повністю казкова, ніякого порося на підвіконні насправді не було. Відтоді ми розповідали її щонайменше десять разів, і вона вже знає, хто де що каже. Ось вона, коротко – можете розповісти своїми словами, навіть додати ім'я вашої дитини.
На одному підвіконні жило глиняне порося з вузькою щілиною на спині. Воно було дуже старе й дуже терпляче. Щоранку воно чекало і часом чуло «дзинь» – монетка падала всередину. Порося любило цей звук, бо знало те, чого не знала дівчинка: чим більше монет усередині, тим важчим воно стає, а чим важчим стає, тим більші речі можна купити.
Одного дня дівчинка взяла порося, перевернула його й висипала все. Купила собі наліпки. Порося стало легким, як пір'їнка, і на підвіконні раптом стало тихо. «Дуже тихо, – сказало порося. – Мені бракує не грошей. Мені бракує звуку, що щось надходить».
Наступного дня дівчинка поклала одну монетку назад. Дзинь. І порося, хоч і було глиняним і не вміло усміхатися, якось усміхнулося. Відтоді в них було правило порося: дві монетки заходять – одна виходить. Тож на підвіконні ніколи не ставало зовсім тихо.
Після казки можна запитати: «А що б зробила ти – висипала б усе чи залишила б одну монетку всередині?» Відповідь краще не виправляти – навіть якщо дитина впевнено скаже «висипала б усе». Замість оцінки можна просто перепитати: «А що було б наступного ранку, коли порося знову чекає?» – і витримати кілька секунд тиші; висновок дитина зазвичай робить сама, і саме тому він тримається. А наступного тижня, коли дитина отримає свої монети, згадайте одну фразу з казки: «Скільки монеток сьогодні залишиться всередині?» – часто цього достатньо, і правило далі працює саме.
Три банки замість однієї скарбнички
Три банки за схемою 2-1-1
Що знадобиться і як це працює: - Матеріали: три порожні скляні банки або пластикові коробки, аркуш паперу, ножиці з тупими кінцями, клей і товстий фломастер – усе знайдеться на кухні. - Час: близько 20 хвилин на підготовку, а працювати може потім місяцями. - Вік: зазвичай підходить дітям 6-8 років, молодшим знадобиться допомога дорослого під час різання. - Підготовка: дитина вирізає три наліпки й малює на них: на першій – щось маленьке й негайне (морозиво, наліпка); на другій – щось велике, на що треба чекати; на третій – подарунок для когось. Підписуємо їх ЗАРАЗ, ПОТІМ і ДЛЯ ІНШОГО. - Схема на щотижня: з 2 євро дитина кладе 1 євро в ЗАРАЗ, 50 центів у ПОТІМ і 50 центів у ДЛЯ ІНШОГО. Це те саме правило порося з казки, тільки видиме: дві монетки заходять – одна залишається. - Правило: пропорції можна змінювати разом із дитиною; для нас важливо було зберегти лише одне – щоб банка ПОТІМ не залишалася порожньою. - Раз на два тижні можна сісти разом і порахувати вголос – не щоб перевірити дитину, а щоб вона почула, як звучить її власний вибір.
Маленька хитрість тут – прозорість. Глиняне порося гарне, але всередину не видно, а шестирічній дитині складно пам'ятати те, чого вона не бачить. Коли монети зростають на очах, очікування стає видимим. Саме тому тижневу суму, мабуть, зручніше зберігати у прозорій банці, а не в кишені.
Гра, з якою дитина зрозуміє, скільки що коштує
Полювання на ціни в районі
Вам знадобляться лише аркуш, поділений на дві колонки, олівець і справжня монета 2 євро в руці дитини. Виділіть 30 хвилин на прогулянку до найближчого магазину – найкраще суботнього ранку, коли ви нікуди не поспішаєте. Гра зазвичай підходить дітям 7-9 років, бо потребує читання чисел. Дитина ходить і записує в лівій колонці три речі, які може купити за 2 євро, а в правій – три речі, що коштують дорожче. Вибір краще не коментувати. Наприкінці, вже надворі, можна поставити одне запитання: «Що з лівих трьох сподобається тобі й завтра?» Аркуш заберіть додому й повісьте біля банок – наступного тижня зіграєте ще раз і порівняєте списки. Найцінніше, як нам здається, стається тоді, коли дитина сама викреслює щось із лівої колонки: це перша відмова, зроблена з власної волі. Якщо цього не сталося – нічого страшного, гра повторювана, і в неї є ще багато субот.
Найпоширеніша помилка: «Я дам тобі наперед»
Аванс звучить справедливо. Дитина хоче щось сьогодні, видача – аж у середу, ми даємо зараз і «віднімаємо» потім. Проблема в тому, що відняти рідко коли вдається – у середу всі вже забули, а якщо й згадаємо, легко починається сварка через щось, що вже з'їдене або наклеєне.
Є й інший бік: аванс може забрати те, заради чого ці гроші взагалі існують – ту паузу між «хочу» і «купую». Якщо річ можна отримати раніше, ніж з'явилися гроші, то гроші в цьому рішенні майже не беруть участі.
- Замість авансу можна назвати точний час: «У середу після школи». Дата, а не «скоро».
- Якщо дитині справді важко чекати, спробуйте запропонувати роботу поза звичайними обов'язками – помити машину, розставити взуття в передпокої. Не хабар, а обмінена цінність.
- Ми намагаємося не забирати тижневу суму як покарання за порваний зошит чи погану оцінку: так гроші легко перетворюються на зброю, і дитина перестає сприймати їх як свої.
- Суму варто тримати невеликою і передбачуваною – у нас це 2 євро щосереди, приблизно ціна однієї дрібниці біля каси. За такої суми невдала покупка коштує сім днів очікування, а не зіпсований місяць, і дитина встигає повторити спробу чотири рази за місяць – а вчать здебільшого саме помилки.
Що залишається через кілька місяців
Мілі сім з половиною років. Вона й досі витрачає гроші швидко – іноді. Але два тижні тому вона зробила дещо нове: стала перед прилавком із плюшевими іграшками, глянула на цінник, глянула на свою коробочку і сказала: «У мене ще не досить. Прийду ще раз». Ми пішли без іграшки, і вона не плакала. Мабуть, не тому, що стала ощадливою, а тому, що вперше відчула: «ще не» – це не те саме, що «ніколи».
Для нас це був увесь урок. І він коштував дві євро, витрачені на шість наліпок-єдинорогів. У кожної родини свій темп – якщо у вас це виглядає інакше, це теж нормально.